Вундеркінд – проблема?

Діти, що випереджують в розвитку своїх однолітків на декілька років, народжувались в усі часи. Інколи диво-діти перетворювались у диво-дорослих.

Олександр Грибоєдов вступив до Московського університету в 11 років і вже в 15 закінчив два відділення – словесне та юридичне; засновник кібернетики Норберт Вінер в 14 років отримав свою першу вчену ступінь, а славнозвісний Ференц Ліст почав концертну діяльність з 9 років і вже в 14 став автором поставленої у відомому театрі опери. Одна з основних теорем проективної геометрії була виказана Блезом Паскалем ще в 16 років. Гаррі Каспаров у 12 років виграв юніорський чемпіонат СРСР, а вже в 22 роки став наймолодшим чемпіоном світу.

Пояснити явище вундеркінда не складно. Вчені дослідили, що в дитинстві дуже часто люди проявляють певні таланти. Справа в тому, що особливі можливості дитинства - це, перш за все, можливості "формальні", які не передбачають глибини та повного усвідомлення, - чисто хрестоматійні знання. Мозок дитини ще не "засмічений" зайвою інфомацією, пам"ять працює безперебійно. Не маючи стереотипів мислення, діти здатні легко маніпулювати інфомацією, комбінувати, перетворювати, незалежно від змісту предмета. Саме цих здібностей вимагають шахи, тому більшість юних талантів і в дорослому віці стають відомими шахматистами. Але зі створенням власних музичних чи літературних творів складніше: здібності до цього  проявляються дуже рано ( Моцарт створював музику з 4-х років), але по-справжньому розвитися можуть лише з набуттям певного досвіду (не раніше підліткового віку).

Враження дива може справити і раптовий прорив, який трапляється, коли людина, що знаходиться на межі двох етапів розвитку, об"єднує у собі характерні достоїнства обох – того, що минає, і того, що надходить. Наприклад, для молодших школярів характерна особлива сприйнятливість, а для підлітків – енергійність і самостійність.

Але, як би яскраво не проявився вундеркінд у дитинстві, до генія він може вирости лише в тому випадку, коли зберігатиме свій темп розвитку і в майбутньому, протягом усього життя.

Яка ж участь дорослих у такому розвитку дитини? Батьки, перш за все, повинні усвідомити, що не вони мають вирішувати, бути дитині вундеркіндом, чи ні.

У кожного свої психофізичні можливості, тому перевантажувати дитину, вимагаючи від неї титанічних зусиль, не варто. З досвіду початкового навчання з 6-ти років за розвиваючими програмами відомо, що діти, які повністю встигали у навчанні, більше хворіли на хвороби пов"язані з роботою імунної системи, а діти, які не вкладалися в темп занять, частіше страждали на нервові розлади. Це пояснюється тим, що перші були перевантажені, і організм почав чинити опір. А друга категорія учнів недоотримувала позитивних емоцій від навчання, які є найважливішим чинником  у цьому віці.

В будь-якому випадку, дорослим потрібно пам"ятати, що для успішного навчання дітей важливіше не додаткове навантаження, а позитивне ставлення до навчання як такого, підкріплене моральною підтримкою, живим інтересом, похвалою за успіхи і співчуттям у невдачах.

Дитина завжди залишається дитиною. Пам’ятайте про це, любі дорослі!